Компенсація за невикористану відпустку без звільнення: коли виплачується?

Компенсація за невикористану відпустку без звільнення: коли виплачується?Випуск №9 (вересень, 2019)

 

Валентина Журавська,

науковий співробітник відділу з наукового забезпечення питань зайнятості, соціального діалогу та стандартів праці НДІ праці і зайнятості населення Мінсоцполітики України та НАН України

 

Проблематика компенсаційних виплат за невикористану відпустку (зокрема, без звільнення) залишається сьогодні актуальною, викликає низку запитань та вимагає пояснень щодо правомірності прийняття рішень із цих питань. Вирішення цих проблем лежить, безумовно, у площині трудового законодавства, яким, власно кажучи, і регулюються окреслені питання.

 

Законодавство

Кодекс законів про працю України № 322-VIII від 10 грудня 1971 р. (далі – КЗпП)

Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (далі – ЗУ «Про відпустки»)

Міжнародна організація праці (далі –МОП)

Закон України «Про ратифікацію Конвенції міжнародної організації праці № 132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки» від 29 травня 2001 р. № 2481-III (далі – Конвенція № 132)

 

Згідно зі ст. 3 Конвенції № 132 відпустка: по-перше, ні в якому разі не може становити менше трьох робочих тижнів за один рік роботи; по-друге, кожна країна, яка є членом організації МОП і яка ратифікувала цю Конвенцію, може встановлювати тривалішу відпустку, ніж та, що була зазначена під час ратифікації. Крім того, мінімальна безперервна відпустка згідно зі ст. 8 Конвенції № 132 не може бути меншою, ніж два тижні протягом одного року, а залишок щорічної оплачуваної відпустки повинен бути використаний не пізніше, як протягом вісімнадцяти місяців, рахуючи з кінця того року за який надавалася відпустка.

 

В Україні діють норми українського законодавства з трудового права, однак вони не повинні суперечити положенням міжнародних документів. Загальні норми щодо надання щорічних оплачуваних відпусток регулює КЗпП, а конкретні вимоги щодо надання відпусток – ЗУ «Про відпустки».

 

Працівники, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами та організаціями будь-якої форми власності, виду діяльності та галузевої належності та ті, хто працює за трудовим договором у фізичної особи (ст. 74 КЗпП) мають право на щорічні (основну та додаткову) відпустки зі збереженням на їхній період місця роботи (посади) та заробітної плати. Відтак, основна щорічна відпустка працівників повинна бути тривалістю не менше, ніж 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який повинен відлічуватися з дня укладання трудового договору. Деяким працівникам відповідно до вимог чинного законодавства може бути передбачена основна відпустка більшої тривалості (наприклад, педагоги, шахтарі, працівники, які працюють на роботах, що пов’язані з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів тощо).

 

...придбати повний випуск →