Переведення працівника: внутрішнє та зовнішнє, різниця в оформленні

Випуск №12 (грудень, 2019)

 

Переведення працівника: внутрішнє та зовнішнє, різниця в оформленніВалентина Журавська,

Науковий співробітник відділу з наукового забезпечення питань зайнятості, соціального діалогу та стандартів праці НДІ праці і зайнятості населення Мінсоцполітики України та НАН України

 

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств (організацій, установ, закладів тощо) незалежно від форми власності останніх, а також із розвитком трудових відносин часто виникають обставини, які спонукають працівника або роботодавця до переведення його на іншу роботу. Серед таких обставин можуть бути, наприклад, такі як зміна рівня кваліфікації працівника (підвищення кваліфікації або, навпаки, втрата навичок, знань і умінь, що призводить до втрати певного рівня кваліфікації) або зміна місця роботи як всередині підприємства (організації, установи, закладу тощо), так і за його межами тощо.

 

Через відсутність сьогодні у трудовому законодавстві чіткого механізму з переведення працівника дуже часто виникають спірні проблемні питання з цього приводу, які подекуди доводиться вирішувати навіть у судовому порядку.

 

Головний законодавчий акт, який регулює трудові правовідносини, зокрема й питання переведення працівників, — це Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП) № 322-VIII від 10 грудня 1971 р.

 

Трудовим законодавством передбачено такі види переведення працівників:

переведення працівника на іншу роботу в межах підприємства (організації, установи, закладу тощо);

ч. 1 ст. 32 КЗпП

тимчасове переведення працівника на іншу роботу у зв’язку з форс-мажорними обставинами;

ч. 2, 3 ст. 33 КЗпП

тимчасове переведення працівників на іншу роботу в разі простою;

ст. 34 КЗпП

переведення працівника на легшу роботу за станом здоров’я;

ст. 170 КЗпП

переведення на легшу роботу вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років;

ст. 178 КЗпП

переведення працівника на роботу до іншої установи;

ч. 1 ст. 32 та п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП

переведення працівника на роботу в іншу місцевість.

ч.1 ст. 32 КЗпП

 

Отже, переведення працівника може бути внутрішнім або зовнішнім, тимчасовим або постійним. Крім того, воно може відбуватися як за згодою обох сторін (роботодавця і працівника), так і бути примусовим, тобто бажання щодо переведення виявляє лише одна сторона, скажімо, тільки працівник або тільки роботодавець.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 32 не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника «переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором».

 

Водночас, роботодавець не має права переміщати працівника на іншу роботу, якщо за станом здоров’я йому ця робота протипоказана.

 

Таким чином, в разі переміщення працівник продовжує працювати на тому ж підприємстві (в організації, установі, закладі тощо) за тією ж спеціальністю, кваліфікацією, або посадою і виконувати ту ж саму роботу, але на іншому робочому місці, засобі праці або в іншому структурному підрозділі (наприклад, відділі, цеху, відділенні тощо) та з тими ж істотними умовами праці. Переміщення працівника повинне бути оформлене через наказ.

 

У разі переведення працівник повинен виконувати інші функціональні обов’язки (іншу роботу) або він може виконувати такі самі функціональні обов’язки (роботу), втім на іншому підприємстві (в організації, установі, закладі тощо), або на тому ж підприємстві, але в іншій місцевості, чим, власне кажучи, і відрізняється переведення від переміщення. Розглянемо детальніше нюанси різних видів переведення.

 

...придбати повний випуск →