ВІДРЯДЖЕННЯ: оформлення та оплата

Випуск №3 (березень, 2018)

 

 

ПРАЦЕВЛАШТОВУЄМО ОСОБУ З ІНВАЛІДНІСТЮ: що потрібно пам’ятати?Наталія ПАНЧЕНКО,

експерт з трудових відносин

 

У сучасних умовах кожне підприємство функціонує в конкурентному середовищі, тому неодмінною складовою успіху, стабільності та розвитку роботодавця є відрядження. Важко знайти установу, яка жодного разу не стикалася з цим поняттям. Службова поїздка — частина трудового процесу, що вимагає обізнаності законодавчим нормам. Кожного року вносять зміни в порядок оформлення відрядження, його оплату тощо, але питань, що стосуються відрядження, не стає менше

 

ЗАКОНОДАВСТВО

Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП)

Податковий кодекс України (далі ― ПКУ)

Постанова Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 2 лютого 2011 року № 98 (далі ― Постанова № 98)

Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон» від 13 березня 1998 року № 59 (далі ― Інструкція № 59)

Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження форми Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та Порядку його складання» від 28 вересня 2015 року № 841 (далі ― Наказ № 841)

 

Службове відрядження — поїздка працівника по розпорядженню керівника підприємства, об'єднання, установи, організації на певний термін в інший населений пункт для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

 

Працівник, направлений у відрядження, отримує оплату праці за виконану роботу відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором. Абзацом другим пункту 13 розділу I Інструкції № 59 встановлено, що розмір оплати праці за дні службової поїздки не може бути нижчим середнього заробітку.

 

Законодавча база України, що регулює питання відряджень як на території країни, так і за кордон, не є повною, проте значно вдосконалилася в останні роки. Так, наказом Міністерства фінансів України від 17 березня 2011 року № 362 було внесено зміни до Інструкції № 59. Відтоді норми оновленого документа коректно застосовувати в роботі виключно для бюджетних організацій. Інші підприємства, установи та організації можуть керуватися Інструкцією № 59 як зразком, на основі якого кожному роботодавцю доречно розробити документ «Положення про відрядження» самостійно, виходячи з потреб та діяльності кожного підприємства, щоб уникнути непорозумінь та спірних ситуацій під час направлення працівника у службову поїздку.

 

Не вважаються відрядженнями службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або носить роз'їзний характер, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або трудовим договором між працівником та роботодавцем.

 

ПІДГОТОВКА ДО ВІДРЯДЖЕННЯ

День вибуття у відрядження — день відправлення транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника. При відправленні транспортного засобу до 24:00 год. включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з 00:00 год. і пізніше — наступна доба.

 

День прибуття зі службової поїздки — день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника.

 

Дати вибуття та прибуття працівника мають збігатися у кадровому наказі (розпорядженні) про направлення у службову поїздку.

 

Відрядження входять в коло службових обов'язків частини працівників. Відмова від їх виконання без поважної причини вважається дисциплінарною провиною.

 

Законодавством передбачено кілька категорій працівників, направляти яких у відрядження заборонено:

Категорія працівників

Норма КЗпП

жінки, що мають дітей до 3 років

стаття 176

вагітні жінки

 

жінки, що мають дітей від 3 до 14 років або дітей інвалідів (направлення у відрядження можливо тільки за їх згоди)

стаття 177

 

ТРИВАЛІСТЬ ВІДРЯДЖЕННЯ

Відрядження на території України

Відповідно до Інструкції № 59 та Постанови № 98 термін відрядження не може перевищувати 30 календарних днів, проте законодавством передбачені терміни відрядження, що перевищують 30 днів у наступних випадках:

• для виконання у межах монтажних, налагоджувальних, ремонтних та будівельних робіт термін не повинен перевищувати строку будівництва об’єктів;

• термін відрядження працівників Державної контрольно-ревізійної служби, направлених для проведення контрольних перевірок, не повинен перевищувати період проведення таких заходів

Відрядження за кордон

Термін поїздки визначається керівником, проте не може перевищувати 60 календарних днів. Винятки передбачено абзацами 2–15 пункту 6 Постанови № 98

 

Якщо працівник затримався у відрядженні без поважної причини, то йому не виплачується заробітна плата та не відшкодовуються будь-які витрати.

 

На працівника поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений, а не того, на якому він працює.

 

...читати далі →