Звільнення працівника у відпустці

Випуск №7-8 (липень-серпень, 2019)

 

Валентина ЖУРАВСЬКА,

Звільнення працівника у відпустцінауковий співробітник відділу з наукового забезпечення питань зайнятості, соціального діалогу та стандартів праці НДІ праці і зайнятості населення Мінсоцполітики України та НАН України

 

Питання умов, тривалості та порядку надання працівникам відпусток, а також звільнення працівників під час перебування у відпустках регулюють Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП) від 10 грудня 1971 р. (зі змінами та доповненнями), закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (далі – Закон № 504) та інші законодавчі та нормативно-правові акти. Крім того, право на відпустку гарантовано Конституцією України (зокрема, ст. 45 Конституції).

 

ЗАКОНОДАВСТВО

Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП)

Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі – Закон № 504)

 

Право на відпустку мають усі громадяни, які перебувають у трудових відносинах із організаціями, установами, підприємствами незалежно від виду їхньої економічної діяльності та форми власності, а також громадяни, які працюють у фізичної особи-підприємця за трудовим договором. Відтак, оформити відпустку мінімальної тривалості працівник може незалежно від строку трудового договору, режимів і графіків роботи. Правовідносини щодо надання відпусток регулюють статті 74-84 КЗпП та Закон № 504.

 

Фізичні особи, які працюють із підприємством чи підприємцем на підставі укладеного цивільно-правового договору, права на відпустку не мають, оскільки не перебувають із підприємством чи підприємцем у трудових відносинах.

 

НАГАДАЄМО

Цивільно-правовий договір укладається відповідно до вимог глав 52, 53, 61, 63 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 р. № 1618-IV (зі змінами та доповненнями). Такий договір не є трудовим договором, він містить інформацію про погоджені між сторонами: обсяги та перелік робіт або послуг, який конкретизується у договорі; термін виконання робіт або надання послуг; розмір винагороди; порядок розрахунків тощо. Виконавець робіт (надання послуг), при цьому не підпорядковується керівнику підприємства, установи, організації, а відтак на нього не розповсюджується режим роботи і правила трудового розпорядку цього підприємства (установи, організації). Тобто, правовідносини між сторонами визначає лише цивільно-правовий договір.

 

Відповідно до вимог ст. 2 розд. I Закону № 504/96 «право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги)».

 

Тобто, роботодавець із власної ініціативи не має права звільнити працівника під час перебування його у відпустці. На відміну від самого працівника, який за власним бажанням або з інших причин може звільнитися. При цьому, за бажанням працівника, «у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки» (ст. 3, розд. I Закону № 504). У випадку, якщо працівник звільняється у зв’язку із закінченням строку трудового договору та у нього є невикористана відпустка, то він може за власним бажанням використати її й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У такому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки (ст. 3, розд. I Закону № 504).

 

ВИДИ ВІДПУСТОК

Статтею № 4 розділу I Закону № 504 встановлено такі види відпусток: щорічні (основна, додаткова, додаткова за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці, додаткова за особливий характер праці та інші, передбачені законом); додаткові відпустки у зв’язку з навчанням; творчі відпустки; відпустки для підготовки та участі в змаганнях; соціальні відпустки (відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустки у зв’язку з усиновленням дитини; додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; відпустки без збереження заробітної плати тощо). Крім того слід зазначити, що «законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток» (ст. 4 «Види відпусток»). Кожен із цих видів відпусток, безумовно, має свої особливості (умови та порядок надання,а також тривалість відпустки). Розглянемо детальніше деякі питання, які стосуються щорічних відпусток і порядку звільнення під час перебування у щорічній відпустці.

 

Відповідно до ст. 3 Закону № 504 «щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору». При цьому залежно від галузевої приналежності працівників, віку та стану їхнього здоров’я умови і тривалість відпусток можуть варіюватися. Так, наприклад, згідно зі ст. 6, розд. II Закону № 504: працівникам, «зайнятим у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів»;… особам із інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам із інвалідністю III групи – 26 календарних днів; особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день» тощо.

 

Під час перебування у трудових відносинах з роботодавцем час відпустки у працівника накопичується за кожен день таких відносин. Також важливо акцентувати увагу на тому, що загальна тривалість щорічних основної та додаткової відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірських роботах, – 69 календарних днів (ст. 10, розд. II Закону № 504). У разі, якщо працівник за певних обставин не використав щорічну відпустку за кілька попередніх років, то, безперечно, він має повне право їх використати.

Згідно зі ст. 12 розд. II Закону № 504 щорічна відпустка за бажанням працівника може бути поділена «на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів».

 

Крім того, підприємства в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові, порівняно із законодавством, трудові та соціально-побутові пільги для працівників, зокрема й щорічні відпустки більшої тривалості.

 

...придбати повний випуск →